Легенда ресторану «Хряк»
Стоїть у Чернігові по вулиці Київський дивовижний будиночок насиченого вишневого кольору. Його вікна і двері, карнизи та пілястри оздоблені вишуканим дерев’яним різьбленням. Яскрава споруда надарма нагадує декорації з якоїсь казки - оповитий легендами, цей будинок вважається чи не найцікавішим із тих, що збереглися в місті.
Сто років тому жив у ньому священник Михайло Митькевич, людина дуже благородна та набожна. У священника був не менш відомий і шляхетний брат Леонід- художник, педагог. Їхня родина належала до дворянського роду, вела праведний спосіб життя та користувалась повагою серед чернігівців. Але біда прийшла на українські землі-після революції більшовики знищували інтелігенцію, талановитих митців і церковнослужителів. Двох братів було піддано жорстоким репресіям. Безбожні більшовики зайняли будинок Митькевичів і облаштували там корчму. Безкультурні та невиховані пройдисвіти, які ще недавно арештували священника та художника, щоразу напивались в корчмі до свинячого хрюкання. Також, подейкували, що насправді в намоленому місці був.. будинок розпусти. П’яниці та ненажери більше нагадували хтивих хряків, аніж людей. Але засліплені власною значимістю та всесильністю, більшовики вирішили увіковічнити пам'ять про себе. Нікчеми, знущались над художником Леонідом Митькевичем під час допитів, змусили його написати їх портрети. І не прості. А в образі шляхетних осіб! Художник відтворив їх у вбранні лондонських лордів та вишуканих джентльменів: у фраках, смокінгах і перуках. Недолугі більшовики розвісили ці портрети в корчмі, аби вихвалятися перед жалюгідними поплічниками та розбещеними подружками. А художника Леоніда Митькевича нелюди відправили на каторжні табори на довгих одинадцять років…
У післявоєнні роки, коли в країні зросла народжуваність і забракло дитячих садочків, будинок розпусти перетворили на…заклад для дошкільнят.
Портрети радянських карателів зняли і поклали на горище. Та з появою сучасних, цеглових дитсадків радянська влада вирішила знести дерев’яний будинок. Але й тут доля розпорядилась інакше. Відомий чернігівський художник як-раз оббивав владні пороги, щоб добитися приміщення для Спілки Художників України. Так йому виділили багатостраждальну будівлю по Київський, 12. Із часом дерев’яний сторічний будинок почав геть руйнуватися. От-от- і легендарна споруда розсипалась би від плісняви та безладдя. Художники ледь-ледь зводили кінці з кінцями та не мали коштів для капітального ремонту історичної пам’ятки. Художники ледь-ледь зводили кінці з кінцями та не мали коштів для капітального ремонту історичної пам’ятки. Крім того, у помешканні почали творитися дивацтва. Присутні нерідко чули незвичайні потойбічні звуки всередині: то хрюкання, то завивання, то моторошний регіт. Часто зненацька починав сам по собі грати старий рояль, а на горищі дзвінко стукотіли мідні тази. Пішли чутки, що в будинку оселився привид, який вижене кожного, хто не приведе мешканців до ладу. І тоді вирішили передати будинок в оренду чернігівським рестораторам- ентузіастам, щоб вони відреставрували та вдихнули в споруду нове життя.
Минав час, але нові господарі не поспішали відкривати заклад, шукали ту саму «цікавинку»: будинок Митькевичів пофарбували в різні кольори- білий, коричневий.. Вигадували різні назви на кшталт «Садиби», «Білої качки». Навіть запросили відомого українського дизайнера для пошуку тієї самої унікальної ідеї.
Дизайнер взявся оглядати легендарне приміщення. І ось він побачив захаращений хід на горище. Піднявся скрипучими сходинками догори та почав у темряві, крізь рясне павутиння, досліджувати старовинні предмети. Аж раптом наштовхнувся на чотирнадцять картин, які були загорнуті від часу радянськи газети. Серце молодого чоловіка забилось частіше- він розумів, картини дадуть ключ до розуміння характеру містичної будівлі. Він обережно спустив картини вниз, схвильовано розгорнув і вмить закляк від здивування: це були портрети, але у всіх чотирнадцяти персонажів обличчя перетворилися на свинячі рила! Від хвилювання у чоловіка пересохло в горлі, ноги стали ватними, він налив у склянку вишневого соку, сів за стіл і почав обмірковувати побачене. Аж зненацька почув плямкання та хрюкання. Озирнувся навкруги- нікого немає! І знову хрюкання та «бац!»- дзвінко тріснула та розсипалася на дрібні осколки його склянка з вишневим соком. Дизайнер подивися на калюжу темно-бордової рідини, що розтіклася перед ним по столу, та вже не злякався, а вигукнув: «Тут буде «Хряк»! Так і зупинилися на дивакуватій ідеї- з фасадом начищеного вишневого кольору , цікавим інтер’єром і незвичайною для ресторану назвою «Хряк». Щоб позбутися шумного приводу, господарі освятили приміщення, а веселі офіціанти й досі на ніч залишають на столі свинячі вушка та склянку вишневого соку. Хоча деякі гості помічають рильце чудернацького хряка, який зазирає у вечері у віконця та грюкає копитцем у двері. Але кажуть, приходить він лише до тих, хто перебрав хріновухи….
Портретами хряків у шляхетному одязі господарі вирішили прикрасити стіни ресторану. Як нагадування про те, що не можна обдурити Всесвіт дорогим одягом чи прикрасами. Потвора завжди вилізе назовні. Адже Небесні сили познущалися над нікчемами-катами-оголили їх справжнє «обличчя»! Так само, як і добра щира душа завжди буде сяяти зсередини- пам’ятайте про це.
